ПОДАВИ́ТИ, давлю, давиш; мн. подавлять; док., перех.
1. Навалюючись вагою, позбавити життя,
знищити всіх або багатьох. [Микола:] Хати такі були,
що якби не веліли порозламовати [порозламувати],
то б од вітру самі попадали і подавили б своїх
хазяїнів (Іван Котляревський, II, 1953, 28); Один з танків бере напрямок
сюди.. — Страшно! Подавить він нас! (Олесь Гончар, II, 1959,
375);
// Роздушити все або багато чого-небудь. Тимко
скочив на гарбу і ліг на солому, підклавши під голову
руки. — Стій! Яйця подавиш! — злякано вихопив Охрім
свою торбу з харчами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 281).
2. Давити якийсь час. * Образно. [Гавенда:] Що мені жаліть його, коли він заслужує на те. [Ледачий:] Ну, коли так, то я з нього подавлю олії... (Карпенко-Карий, II, 1960, 21).
3. перен. Пересилити в собі, подолати (почуття, відчуття і т. ін.); не дати виявитися; приглушити. [Матушка гуменя:] Чи матимеш ти силу в собі подавити всі ті потайні чернечі гріхи, які з усіх боків обступлять тебе (Панас Мирний, V, 1955, 71); Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (Олесь Донченко, V, 1957, 457); Подавити нервове збудження.
4. Знищити що-небудь, припинити силою ворожі дії. Подавили [матроси] кулеметні гнізда, захопили мінометну батарею (Василь Кучер, Голод, 1961, 132).
5. перен., розм. Поморозити, заморозити. — Отаке-то вчинилося!.. — мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи. — Шкода молодої сили — подавив мороз (Панас Мирний, IV, 1955, 306).