ПОДЕРТИ і ПОДРАТИ, деру, дереш; мин. ч. подер, ла, ло і подрав, драла, ло; наказ. сп. подери.
1. перех. Док. до дерти і драти 1, 4. Вони подерли на собі сорочки, бились навкулачки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 418); Хоч витропив [вистежив] я того пугача, а гнізда його не знайшов — тільки дурно подрав штани (Марко Вовчок, VI, 1956, 339); Обережно Дем'ян одриває ріжок конверта — так, щоб не подерти й листа (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 159); Де вже ставало надміру тряско, там хтось уставав і йшов пішки, аж нарешті подер черевики в шмаття (Леся Українка, V, 1956, 363); — Хоч чорт лапті подрав, та докупи зібрав (Номис, 1864, № 9023); Він [вовк] собі тільки боки подер колючками та й поплентався геть до болота (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 9).
2. неперех., перен., розм. Док. до драти 7.
Йосипенко, як несамовитий, схопився і чимдуж подрав у
садок (Панас Мирний, IV, 1955, 167).
♦ Мороз (холод, холодок) подер (подрав) по спині
(поза спиною, поза плечі); безос. Морозом подрало
по шкурі; Поза шкурою (по шкурі) подрало — про
неприємне відчуття холоду від несподіваного,
сильного переляку, переживання і т. ін. У Чіпки аж
мороз подрав по спині: він ніколи, не чув такого
дідового голосу... (Панас Мирний, II, 1954, 62); Калинович
перший раз почув у оцій канцелярії, як мороз подер
його поза плечі (Іван Франко, VI, 1951, 333); Соломію аж
холодок подрав по спині від того погляду (Василь Кучер,
Прощай.., 1957, 209).