ПОДЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до подерти 1.
На землі лежала довга, місцями подерта, місцями
полатана буда [верх халабуди] (Наталія Кобринська, Вибр., 1954,
76); Не спиться Івану — до ранку спокою йому не
знайти, подерту в походах шкірянку вже знають
безсонні пости (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 148); Майже всі
[бійці] були вже обшарпані, закривавлені, подерті
колючими гілками (Олесь Гончар, III, 1959, 104);
// у знач. прикм.
Подерте листя з дерев, збита трава й поламані квіти
ніби обмилися свіжою водою [після граду] (Наталія Кобринська,
Вибр., 1954, 143); Прихильник мужицького царства
замислювався, поглядаючи на свої подерті, потріскані
ноги (Михайло Стельмах, I, 1962, 503).
2. у знач. прикм. Дірявий, драний. Зверху сипав і сипав дрібний сухий сніг, наче борошно з подертого сита (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 220); На те він і кравець, щоб подертий жупан носити! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 62); Коли я боялася тих злиднів, то се не тому, що мене лякав холод, голод, пошарпані вбрання, подерті черевики (Леся Українка, III, 1952, 699); * Образно. Дощ трохи ніби вщух. Поміж подертих хмар виплив щербатий місяць (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 111).