ПОДІТИ, іну, інеш; наказ. сп. подінь; док., перех.
1. Те саме, що діти 2. Василь спершу не знав, де його
[ножика] і подіти; то заховає у кишені, то подума:
а що як випаде? (Панас Мирний, IV, 1955, 17); Він ніяково
м'яв капелюха, не знав, куди його подіти (Олександр Копиленко, Вибр.,
1948, 171); В'ється попіл ізраночку, Де ж поділи
Оксаночку? (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 234); Котились низом
ниви, стелились горбами, повні, свіжі, багаті, та все
чужі.. І навіть не людські, а панські. Нащо йому?
Куди все подіне? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 42); — А ви їм
нічого й не продавайте. — Як, матінко княгине?
А де ж подіти наші хутра, мед, віск? (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 141).
♦ Не знати, куди (де) подіти очі [від сорому
і т. ін.] — те саме, що Не знати, де діти очі [від
сорому і т. ін.] (див. дівати); Не звати, куди (де) подіти
руки — почувати себе ніяково; соромитися. Гаркавий
почервонів і, не знаючи, де подіти руки, переступав
з ноги на ногу, наче стояв на голках або на битому
склі (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 256); Не знати, куди (де) себе
подіти — не знати, що зробити, за що взятися. Не
знаючи,.. куди себе подіти, Раїса бігла до старої
матушки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 324); Не знаючи, де себе
подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями
(Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 17); Ніде гріха подіти — те саме,
що Ніде гріха діти (див. гріх). Ловили [настушки]
сорочками.. пічкуриків, били (ніде гріха подіти) жаб
і виброджували цілий Сугаклей у пошуках глибокого
місця (Юрій Яновський, II, 1954, 155); Ніде правди подіти -
те саме, що Ніде правди діти (див. дівати).
2. Втратити щось, загубити. [Гільзе:] А де я свою руку подів, про те знає король. Вже ж мені її не миші відгризли (Леся Українка, IV, 1954, 251).