ПОДОЇТИ, дою, доїш; наказ. сп. подій; док., перех.
1. Док. до доїти 1. Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою (Тарас Шевченко, I, 1963, 135); Подоївши вівці, зайшла [мати] в хату (Андрій Головко, II, 1957, 199).
2. перен., розм. Необмежено скористатися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобути від когось матеріальну допомогу. — Цей Безкоровайний ні риба ні м'ясо, а нам він пригодиться. Один раз я його побачив і думаю, що подоїти його можна (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 224).