ПОДОРО́ЖНІЙ, я, є.
1. Прикм. до подорож 1. Довго
він плекав ту мрію і тільки в останню подорожню
ніч.. зрозумів, що мрія його нездійснима (Юрій Збанацький,
Сеспель, 1961, 155);
// Пов'язаний з подорожжю, з
дорогою; викликаний подорожжю, дорогою. Гуркіт коліс
та подорожня стусанина обзивається у вашій спині
(Панас Мирний, IV, 1955, 323); У статтях і подорожніх
враженнях німецьких авторів перших трьох десятиліть
[XIX ст.] українські пісні згадуються часто (Радянське літературознавство, 6, 1964, 68);
// Який відбувається, трапляється,
зустрічається під час подорожі, в дорозі. В мене
складався чудовий план подорожнього роману: найперше
нам треба змовитись очима з моєю сусідкою, і коли
будуть на станції міняти коней, ми тікаємо в гаї...
(Степан Васильченко, I, 1959, 185); Над дубами крикнув пугач І
зайшовся сміхом. Обернувся сіроманець Подорожнім
лихом (Леонід Первомайський, II, 1958, 176);
// Признач. для подорожі;
дорожній. Скинувши з себе білий подорожній балахон
з широкою відлогою, о. Артемій.. вскочив в столову
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 50); Півхлібини, П'ять цибулин та
картоплин з десяток Поклала мати в торбу
подорожню (Максим Рильський, Мости, 1948, 86).
2. Який перебуває в дорозі, який подорожує. Йде
подорожній монах, які ходили колись по селах, а на
роздоріжжі в полі високий хрест (Україна сміється, I, 1960,
95); Питаються якось хлопця Подорожні люди: — Чи
багато верстов, сину, до Києва буде? (Степан Руданський, Тв.,
1956, 130);
// Який пересувається в одному напрямку
з ким-, чим-небудь; попутний. Я з подорожньою
товаришкою своєю увійшла в хату (Словник Грінченка); На станції
Городище трапилася подорожня підвода (Іван І. Волошин, Сади..,
1950, 15).
3. у знач. ім. подорожній, нього, чол.; подорожня, ньої,
жін. Особа, що подорожує. Зібрав собі славних
хлопців, — Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать
подорожнього (Українські народні думи.., 1955, 240); Вибігла з
чорної хати молодиця, приклала долоню до очей і
дивилась на подорожню (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 309);
Подорожній попросився, щоб хлопець його підвіз (Олесь Гончар,
Таврія, 1952, 201);
// Людина, яка подорожує разом
з ким-небудь; попутник. Я сіла в машину й почала
розглядати подорожніх (Юрій Яновський, II, 1958, 89);
* Образно. Вона здатна бути не лише на гарну жінку,
а й відважного товариша, подорожнього в майбутнє
(Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 110); * У порівняннях. Наче
подорожній, стукала у вікно обмерзла гілка плакучої берези
(Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 799).
4. у знач. ім. подорожня, ньої, жін., іст. Документ на право користування поштовими кіньми; проїзне посвідчення. — Коней, голубчику. — А подорожня.. є? (Олекса Стороженко, I, 1957, 78); Долгов пішов відмітити подорожню і спитати про коней (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 86).