ПОДО́ВГУ, присл. Щоразу тривалий час, довго. Інколи [чоловік] піднімав голову й подовгу дивився на небо (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 112); В кімнаті для приїжджих, де Каргат жив тоді, ночами подовгу горіло світло (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 7).