ПОДРЯ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Зробити на
чому-небудь подряпину (подряпини), злегка
дряпнути. Грицькова борода подряпала Карпові щоку, аж
кров виступила (Нечуй-Левицький, II, 1956, 369); Пальці
подряпав [Микита] сталевим дротом І на лівій руці і на
правій (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 75); [Настасія
Юліанівна:] Несіть сюди [стіл].. Не поламай,
Тарасе! Радий, що сили, як у вола. Дивись, подряпаєш
об лутку (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 15); Сім раз
стріляв у нього Карпо і тільки лице подряпав (Григорій Тютюнник, Вир.
1964, 370);
// безос. — Голова в мене ціла. Її
осколком подряпало, а череп не пробило, — спокійно пояснив
Охрім (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 375).
2. неперех. Шкрябати, дерти десь, по чому-небудь якийсь час. Люто подряпав [Коробець] за вухом, зітхнув (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 95).
3. перех., розм. Мілко поорати. Вже до обіду виорав [плуг] ділянку, Подряпав землю ледве по верхах (Володимир Іванович, Перебендя.., 1960, 25).