Словник української мови

ПОДРУ́ЖНІЙ, я, є. Прикм. до подружжя, [Д. Жуан:] А для чого ви на те стрівання йшли? Чи ви хотіли підсолодити трохи гірку страву подружніх обов'язків? (Леся Українка, III, 1952, 356); Перші тижні подружнього життя Ольги потонули в господарських турботах (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 37); В багатьох піснях фігурують ліричні образи закоханих хлопця й дівчини з їхніми чистими, щирими почуттями, з їхніми мріями про подружнє, щастя (Народна творчість та етнографія, 3, 1961, 23); Сльозами, щирим признанням, клятвою подружньої вірності розчулила вона Прохорове серце, повернула його до сім'ї (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 235);
//  Належний подружжю (у 1 знач.). Екбаль-ганем лежить на ліжку в подружній кімнаті (Леся Українка, III, 1952, 710); Всю середину кімнати займає подружнє ліжко (Ірина Вільде, Сестри... 1958, 103).