ПОДРИ́ГУС, а, чол.; ◊ Вклонитися з подригусом, діал., жарт. — розкланятися, розшаркуючись, з вихилясами. Вклонивсь хлопець та ще з таким подригусом, аж долівку здер, шаркнувши ногою (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 171).
ПОДРИ́ГУС, а, чол.; ◊ Вклонитися з подригусом, діал., жарт. — розкланятися, розшаркуючись, з вихилясами. Вклонивсь хлопець та ще з таким подригусом, аж долівку здер, шаркнувши ногою (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 171).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 757.