ПОДУМАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і неперех.
Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід. Він подумав,
що добре б було слухати таку пісню в хаті довгого
зимового вечора (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 22); — Може б, з'їсти
чогось? — вголос подумав дід (Олександр Довженко, I, 1958, 66);
// Розмірковуючи, припустити що-небудь. Нерозумна
подумала, що справді він сліпий, і пішла за цигана
(Номис, 1864, № 9114); Вона поглянула на нас таким
байдужим поглядом, що годі було й подумати, ніби
вона колись в житті нас бачила... (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
58);
// Скласти яку-небудь думку про кого-,
що-небудь. — Що ж тепер дядина скаже! ..А товаришки...
що подумають, а село все що скаже?.. (Панас Мирний, I,
1954, 85); Хай у час останній свій про сина
Спокійно я подумаю: людина! (Максим Рильський, II, 1960,
283).
♦ Хто б подумав; Хто б міг подумати — уживається
при висловленні подиву, обурення і т. ін. з приводу
чого-небудь несподіваного, непередбаченого. [Кай
Летіцій:] Хто б подумав, що всі вони вступили в
тую секту, в те мертводухе християнство (Леся Українка, II,
1951, 366); В числі останніх до Килигея з'явився... хто б
міг подумати? Мефодій Кулик! (Олесь Гончар, II, 1959, 54).
2. неперех. Спрямувати свої думки на кого-,
що-небудь. Троянці всі і пан Еней Зібралися в одну всі
кучу Подумать о біді своєй [своїй] (Іван Котляревський, I, 1952,
163); По-італьянськи я вже трохи підучилась сама
і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про
перекладання можна буде подумати (Леся Українка, V, 1956,
26); — Та що ви, Аркадію Валеріановичу, — одразу
похололо в душі управителя, і він з люттю подумав про
жінку: чи не похвалилася вже комусь з панської
челяді (Михайло Стельмах, I, 1962, 289);
// Згадати про кого-,
що-небудь. — Треба женитись! — сказав собі
Ястшембський. Про Василину він навіть в той час й не
подумав (Нечуй-Левицький, II, 1956, 77); Обоє, вони в цю мить
подумали про Брянського (Олесь Гончар, III, 1959, 216);
// із спол. що. Уявити кого-, що-небудь. — Можете
собі подумать, пане, Що за люди, погляди та вдачі
Виростають у такім околі, На гірських вітрах, під шум
потоків (Іван Франко, XIII, 1954, 330); Серце холоне, Як
подумаю, що може Мене похоронять На чужині (Тарас Шевченко,
II, 1963, 237); Христипка навіть подумати боялася,
що вона кому-небудь звірить свої таємниці
(Михайло Стельмах, I, 1962, 278);
// на кого, розм. Запідозрити
кого-небудь у чомусь. Отеє той, що зобидив брата і відвів
від себе пеню, що хоч на кого іншого подумають, а
тільки б не на нього (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 395); — То
невже ви думаєте.., що я відмовляюся через малу
платню? Ну, знаєте, я не гадав, щоб ви могли таке
на мене подумати (Гнат Хоткевич, I, 1966, 149).
3. перех., з інфін. Задумати, вирішити зробити
що-небудь. Подумай жениться, то й діток копиця (Номис,
1864, № 9182); Що ж се зробилося з старим, Чого
зрадів оце? Того, Що, бачите, старий подумав Добро
якесь комусь зробить (Тарас Шевченко, II, 1963, 223); Тож
підіте і скажіте, Що поки я буду жити, Не подумаю
довіку Зброї чесної зложити! (Леся Українка, I, 1951, 384);
Жодного ящика боєприпасів не кидати. Хто подумає
«розгубити» — трибунал (Олесь Гончар, III, 1959, 223).
♦ І не подумаю; І не подумали і т. ін. — не вважаю
(не вважали) за потрібне, не збираюсь (не
збирались), не маю (не мали) наміру зробити що-небудь.
— Ти приходь до нас на свято.. Баранину будемо
їсти. — І не подумаю, — жартував Шевченко, —
навмисне прийду в будень (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 179);
[Невідомий:] Звичайно, ви арештованої не
випустили? [Пані Люба:] І не подумали! (Степан Васильченко, III, 1960,
229).
4. неперех. Заглибитися в думки, роздуми;
замислитися над чим-небудь, міркуючи, зважуючи всі
обставини. — А мені чим жить — Не подумали пани! (Іван Франко,
XIII, 1954, 97); — Ще й про землю скажу: теж треба
подумати, чи ми заробимо там двадцять десятин, чи
на кордоні нам одміряють рівно три аршини
(Михайло Стельмах, I, 1962, 198);
// Задумати, обдумати що-небудь, не
висловлюючи. — Ще не встиг я подумати, що тобі
говорити, а ти вже сердишся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 166).
♦ [Ти] подумай [тільки]; [Ви] подумайте [тільки];
[Тільки] подумати — уживається для вираження
здивування або для вказування на незвичайність,
дивовижність чого-небудь. — Ти тілько подумай, Параско,
яка доба... (Панас Мирний, IV, 1955, 56); — Ну, ви
подумайте! ..От не чекав! (Олександр Довженко, I, 1958, 395); А потім.. —
подумайте! — сама пішла до сільської дячихи (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 365); Подумать, яка-то сила в цих
цяцечках! (Марко Вовчок, VI, 1956, 277); — Гай-гай, сину,
скільки це літ отак не сиділи... Тільки подумати:
п'ята осінь! (Андрій Головко, II, 1957, 21); Подумаєш:
а) (у знач. вставн. сл.) те саме, що [Ти] подумай
[тільки]. Чого, подумаєш, на світі не буває! (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 133); б) (у знач. вставн. сл. або виг.)
уживається для вираження іронії, зневаги і т. ін. Бер
розповідає про себе. Подумаєш, яке щастя, що він
пішов добровольцем на фронт (Петро Колесник, На фронті.., 1959,
18); — А я не боюсь! — Помахала [Степка]
рукавичкою і прискорила ходу. — Подумаєш, — цвіркнув крізь
зуби Дмитро і вернувся назад (Микола Зарудний, На білому світі, 1967,
148).
5. перех. Промовити в думці що-небудь. — Лучче б він не кидав [золота й срібла], а додому б приніс, — каже середній брат, а менший на Галю подививсь, мовби подумав: — Оце б було втіхи тоді Галі! (Марко Вовчок, I, 1955, 308); Мені неприємно, що я написав останні слова фрази. Але тому, що я їх подумав, я не маю права таїти (Юрій Яновський, II, 1958, 37).
6. неперех. Думати якийсь час. Подумав він,
почухався, пішов до комори (Нечуй-Левицький, III, 1956, 282);
Подумав, подумав [горобчик], та й почав просити курку:
— Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка, III,
1952, 480); Йонеску трохи подумав і згодом відказав:
— Йонеску вже старий (Юрій Смолич, I, 1958, 51).
♦ Не подумавши — не вагаючись, одразу. І не
подумавши німало, Нап'явсь [Еней], за гілочку
смикнув (Іван Котляревський, I, 1952, 124).
7. неперех., про кого. Виявити турботу, піклування
про кого-небудь. Хіба Карпо коли подумав про неї?
Сиди цілий вік у кухні, ..і ніколи тобі ні приємності,
ні розваги... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 372); — Про пана ти,
Левку, подумав. Так подумай про вдів і сиріт, що без
хліба сидять (Михайло Стельмах, I, 1962, 613);
// про що, розм.
об чім, о чім (чому). Подбати про що-небудь. — А на
осінь, як бог приведе діждати, треба й об чому іншому
подумати (Панас Мирний, I, 1949, 163); — От вона [дівчина]
вилюдніла б, світа б побачила та й собі що-не-що
справила б. А то.. трапиться чоловік, то, дивись, і
перев'язати нічим. А воно й про те треба подумати, діло таке
(Гнат Хоткевич, I, 1966, 124); — Красуня в тебе дочка, Джантемир.
Треба подумати про її щастя (Зінаїда Тулуб, В степу..,
1962, 377).