ПОДУЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОДУЖАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Перемагати кого-, що-небудь у
боротьбі, змаганні. Тимоха його не любив і як був
старший од Левка годів два, та й подужував його і
товкмачив його частісінько (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Спаси
мене, Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог:
— Я його подужав (Тарас Шевченко, I, 1963, 339); [Тетяна:]
А чи ти знаєш, що борець подужав Тимоша, ще й
табакою йому ноздрі [ніздрі] набив? (Марко Кропивницький, V, 1959,
189); Трикляті гітлерівці! Не подужать все ’дно вам
нас ніколи! (Павло Тичина, II, 1957, 147); * Образно. Чує
[Чіпка], як у голові борюкається острах з надією: то
надія подужає, то острах надію (Панас Мирний, I, 1949, 168);
// Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про
фізичний стан, почуття і т. ін.). Корній схилився і впав
на піл. Сон подужав його (Борис Грінченко, I, 1963, 418).
2. перех., з інфін. і без додатка. Справлятися з
чим-небудь, що вимагає фізичних зусиль, великої затрати
праці і т. ін.; бути в змозі, в силах робити щось. Мені
не раз доводилось ловити тут таких вусатих богатирів
[сомів], що я ледве подужував втягти їх у човен
(Олесь Донченко, VI, 1957, 213); — Колись і ми грали й
танцювали, а тепер вже не подужаємо танців (Нечуй-Левицький, IV,
1956, 115); — Оце бригаду хотять мені припоручити..
Чи подужаю? (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 18);
// Оволодівати
чим-небудь, переборюючи труднощі у вивченні,
засвоєнні. Добув [Демко] у дяка зразок [писання] і
доти працював над їм, поки подужав хоч трохи
писання... (Борис Грінченко, I, 1963, 410); Я подужав за кілька днів
премудрість читання гражданського друку (Максим Горький,
Дитинство, 1947, 133);
// Йдучи, їдучи і т. ін., проходити
якусь частину дороги, долати перепони на шляху.
І бродів, і переходів.. Ми подужать не могли (Іван Франко,
XIII, 1954, 357); Швидко подужує [Мартип] крутий
схил і зникає на тлі зоряного неба (Юрій Яновський, II, 1954,
201);
// Бути спроможним з'їсти, випити що-небудь.
[Степанида:] А я ніколи не була прихильна до
чарки, одну-дві подужаю, а третю, то вже через силу
(Марко Кропивницький, IV, 1959, 13); — Кавун — то наш піт і наша
праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно,
середину виїсть, а решту в бур'ян. Хоч би товаришу
віддав, як сам не подужає (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 35).