Словник української мови

ПОДВИГ, у. чол. Важлива своїм значенням дія; вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок. Писати довго не можу, але написати листа для мене вже не подвиг, а зовсім звичайна річ (Леся Українка, V, 1956, 193); Парторг батальйону приніс екстрений випуск листівок про подвиг Самійла Поліщука, який у бою під Яссами знищив власноручно шість ворожих танків (Олесь Гончар, III, 1959, 35); Ніколи не зітруться з пам'яті народу трудові подвиги, мужність і героїзм комсомольців у боротьбі за побудову першого в історії людства соціалістичного суспільства (Комуніст України, 10, 1968, 21);
//  Самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям. Святкує юрба молода Свій світлий тріумф будівничий, Свій радісний подвиг труда (Микола Бажан, I, 1946, 174);
//  перев. мн., розм., ірон. Пригоди, витівки. Швагер.. інакшої розмови з ним не має, як тільки про свої подвиги в нетверезім етапі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 344); Сигналізували про головині «подвиги» колгоспники районному прокуророві (Остап Вишня, I, 1956, 439).