ПОДВИ́ЖНИК, а, чол.
1. Людина, яка з релігійних міркувань позбавляє себе життєвих благ; аскет. Кожде слово, кождий рух Флавіана зміцнювали в них Гчерничках] ту думку, що се дуже святий муж, великий подвижник і угодник божий (Іван Франко, IV, 1950, 154); Два вороновані автомати.. теліпаються на грудях людини, як вериги у подвижника (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 48).
2. Самовідданий трудівник. Я шукав колоритну
постать для портрета.. Хотілося написати вченого,..
популярного в народі першовідкривача, подвижника
науки (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 42); — Садівник і лісівник —
два рідні брати. І той і той повинні бути
подвижниками (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 39);
// Людина, здатна
на подвиг, самопожертву для досягнення високої
мети. Данте і Шекспір, Гете і Пушкін, Міцкевич
і Шевченко — подвижники своєї нації і водночас —
світочі людства! (Радянське літературознавство, 11, 1967, 53); Максим
здебільшого розповідав про великих людей світу,
подвижників духу, творців техніки й винахідників (Василь Козаченко,
Блискавка, 1962, 262).