Словник української мови

ПОДИ́ХАТИ, подихаю, подихаєш і подишу, подишеш, док.

1. Дихати якийсь час. Він вийшов зарані з дому, щоб трохи проходитись та подихать свіжим повітрям (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 325); Від лісництва сходилися сюди подихати м'яким зволоженим повітрям конторські працівники (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 64).

2. розм. Жити якийсь час; прожити. Її судили в Самборі. Дали їй п'ять літ, але ті, що бачили її на розправі, говорили, що з неї ледве тлінь була, певно, довго не подихає (Іван Франко, I, 1955, 269).

ПОДИХА́ТИ 1, ає, недок.

1. Віяти не дуже сильно або час від часу; повівати. Тихо вітер подихає (Іван Манжура, Тв.. 1955, 212); Подихав теплий голубливий вітрець (Яків Качура, Вибр., 1947, 102); Холод подиха [подихає] з долин (Іван Франко, XII, 1953, 378).

2. чим, звичайно безос. Обдавати злегка або час від часу жаром, теплом, холодом, яким-небудь запахом і т. ін. Стогне вітер, свище. Пеклом подихає (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 54); З моря подихало тихою прохолодою (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 45); Там, де я сидів, Із пирію ще, правда, подихало Гарячим денним духом (Виріан, В рози. літа, 1959, 239).

3. чим, перен. Бути сповненим чим-небудь, виражати щось. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264).

ПОДИХА́ТИ 2, аю, аєш, недок., ПОДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. подох і подохнув, ла, ло; док., розм. Умирати (про тварин, птахів, комах і т. ін.). — Ой, не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Тарас Шевченко, II, 1963, 148); Хазяйка.. все гримала дурно-дурнісінько. Здавалося їй, що.. корови попере падалися. — А подохли були б вони!.. — думав хлопець і покірливо мовчав (Андрій Головко, I, 1957, 137);
//  вульг. Помирати (про людей). Водиться [Тадик] з контрабандистами, які викидають його із вагона в піщані бархани середньоазіатської пустелі. Там він подихає з спраги (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 417); — Зрештою, коли б навіть тепер подох [арештант] один-два, — можна було би поховати кінці в воду (Гнат Хоткевич, I, 1966, 171).