ПОДИМА́ТИ, ає, недок., розм. Дути не дуже сильно
або час від часу. Із-за Дону вітер подима (Степан Крижанівський,
Срібне весілля, 1957, 109);
// безос. Із естради подимає
гарячим вітром (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 50).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 743.