ПОЕ́МА, и, жін.
1. Жанр віршованого оповідного твору. Поема — жанр, який розвивається на межі епосу і лірики, навіть драми, синтезуючи, вільно вбираючи в себе всі існуючі засоби й прийоми (Літературна Україна, 27.X 1967, 3).
2. Великий поетичний оповідний твір. Поема
[«Прометей» А. Малишка] відзначається чистотою мови,
прозорою ясністю образів (Українське радянське кіномистецтво, III, 1959, 92);
Ввечері Юра сидить над товстезним томом Пушкіна,
розгорнутим на поемі «Полтава» (Юрій Смолич, II, 1958, 52);
// Великий прозовий твір, що відзначається глибиною
змісту і широким охопленням подій. Не
повторюватимемо відоме: як Пушкін дав Гоголю сюжет «Мертвих
душ». Він віддав усього-навсього анекдот, а Гоголь
зробив з нього поему (Олесь Донченко, VI, 1957, 619); * Образно.
[Любов:] Любов може бути чудовою поемою, що
люди потім перечитують у спогадах, без болю, без
прикрого почуття (Леся Українка, II, 1951, 25); * У порівняннях.
Світ Здається викінченим, як поема Митця старого
(Максим Рильський, I, 1960, 248).
3. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву. Навіть мовчки їхати цієї тихої ночі, ..розмовляти одними очима — це ж ціла поема (Степан Васильченко, I, 1959, 185); Село Верба. На обрії — химерна Поема гір (Максим Рильський, II, 1960, 273).
4. Вільної форми музичний твір ліричного або програмного характеру. Одним із провідних творів композитора [Ревуцького] є кантата-поема «Хустина» (на слова Т. Г. Шевченка) для хору, солістів, фортепіано і оркестру (Вечірній Київ, 26.I 1966, 3); * Образно. Море співало урочистій ночі свою могутню, величну, вічну поему (Леся Українка, III, 1952, 623).