ПОЕТИЗУВАТИ, ую, уєш.
1. недок. і док., перех. і без додатка. Уявляти, зображати кого-, що-небудь у прикрашеному, поетичному вигляді; поетично сприймати кого-, що-небудь. [Хоростіль:] Сам ваш вид, сам ваш голос додає мені енергії, смілости [смілості] і відваги.. [Юлія:] Поетизуєте занадто. Творите собі в фантазії чудові образи, любите ті образи, впиваєтеся ними, а потому, коли маєте при собі живу людину з її хибами, приходить розчарованая [розчарування], приходить розлад між ідеалом і дійсністю (Іван Франко, IX, 1952, 167); На батьківщині великого поета [Т. Шевченка] всяко поетизують дерево, шанують і люблять його, як пісню (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 122); В «Прапороносцях» з повною силою виявилося вміння Гончара поетизувати кращі риси нової радянської людини (Про багатство літератури, 1959, 166).
2. недок., неперех., діал. Віршувати. — Ну, так що ж ти пишеш? Може ти поетизуєш? (Ольга Кобилянська, I, 1956, 136).