ПОГАНЯТИ 1, яю, яєш, недок.
1. перех. і без
додатка. Примушувати рухатися швидше, підганяючи
батогом, нагайкою і т. ін. Який їхав — такий поганяв
(Номис, 1864, № 7973); — Гарапник тройчатий Сплети..
Коня поганяти (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 72); Як же
вріже їх [дітей] на сім слові пан Симеон різкою, що з
дому приніс; та як пожене їх нею до школи, а сам,
поганяючи їх, божиться, що за сюю прикладку.. буде
їх шкварити що в бога день цілий місяць... (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 175); Їздові поганяли чимдуж і, випереджаючи
один одного, з розгону влітали в.. містечко (Олесь Гончар,
III, 1959, 377);
// Рушати з місця. Чи не час уже
поганяти коней (Панас Мирний, I, 1954, 46);
// перен., розм.
Примушувати робити що-небудь швидше. — Дивлюся я, —
каже [Карпо], — на наше життя й аж страх мене
огортав.. Кожен норовить тебе запрягти та ще й поганяє...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298).
2. неперех. Спрямувати хід коня, екіпажу і т. ін.;
правити. Тогді [тоді] чоловік весело співає, як
п'ятериком поганяє (Номис, 1864, № 1408);
// перен.,
розм. Розпоряджатися ким-небудь на свій розсуд.
Комуністи завжди були й будуть проти того, щоб трутні
сиділи на спинах селян і робітників, ссали їхню кров
та ще й поганяли ними (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 266).
♦ Злидень на злидневі сидить (сидів), злиднем
поганяє (поганяв) — дуже бідно живе (жив) хто-небудь.
У неї в хаті злидень на злидневі сидів, злиднем
поганяв... (Олесь Донченко, VI, 1957, 206); Злодій на злодієві
(дурень на дурневі і т. ін.) сидить і злодієм (дурнем
і т. ін.) поганяє — багато злодіїв, дурнів і т. ін. у
якій-небудь групі людей.
3. неперех. Те саме, що їхати 1. Повертаюсь з
того ярмарку, поганяю по рівному і, наче в колисці,
розкошую... (Марко Вовчок, VI, 1956, 292); Дома жінка, діти
Батька ждуть і хліба ждуть. Треба далі поганяти, З
дому ж виїхав давно (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 119);
// наказ. сп. поганяй (поганяйте), розм. Уживається в
знач. їдь (їдьте), рушай (рушайте). — Сідай
на козли, поганяй! — скрикнув німець (Панас Мирний, IV,
1955, 243); — Коні у вас добрі, — отож зразу і
поганяйте до Вінниці, прямо в губком (Михайло Стельмах, II, 1962,
184);
// наказ. сп. поганяй, розм. Уживається в знач.
іди геть. — Хазяїн сього вікна, що озьмеш
[візьмеш], як я тобі його розіб'ю? — Та я й цілкового не
хочу; цур тобі, поганяй дальш! — сказав хазяїн
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 291); — Наторгувався, а тепер
поганяй із двору, — не сердячись на обличчі,
Тимофій рукою показує на ворота (Михайло Стельмах, II, 1962,
39).
♦ Поганяти до ями — помирати. Думка одна вже в
мене тепер: поганяй до ями! Молодий та зелений ще,
жить би ще, жить, та... що ж будеш робить? Не
живеться (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 66); Колись за
Франца-Йосифа та польського панства бідак все життя
пнувся на свою хатину, витягав з себе соки й з нової
хати поганяв до ями... (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 9).