ПОГАНО, присл.
1. Присл. до поганий 3, 5. [Захарко:] Гапко! Щось ти погано смієшся! (Марко Кропивницький, II, 1958, 144); — Тебе, Давиде, погано бачила уві сні (Андрій Головко, II, 1957, 88); Почав [чорт] лаятись, та так погано (Марко Вовчок, VI, 1956, 270); — Правда ж, ви не думаєте про мене погано? (Юрій Яновський, II, 1958, 137).
2. Не так, як слід, як треба, як хотілося б
і т. ін. Як мать погано орать, то краще й в поле не
ходить (Номис, 1864, № 7304); Семен соромився
вихопитись з якимсь «панським» словом, бо йому
здавалося, що воно ще поганіше бринітиме, ніж з уст
Романкових (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 101); — Шовкун, я дуже погано
поводилась на вогневій? (Олесь Гончар, III, 1959, 399); Гнат
бачив, що діло повертається погано (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
333);
// у знач. присудк. сл. Не можна, не слід.
Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чинити, як
вони чинять (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 134);
// Не повною
мірою, не до кінця, не зовсім, мало. Люди з.. погано
схованою цікавістю поглядають на чужинця (Гнат Хоткевич, II,
1966, 396); — Е, ні, тітусю, погано ти знаєш свого
небожа (Андрій Головко, II, 1957, 474).
♦ Погано лежить — можна легко вкрасти,
привласнити. Він виканючував пісок, іноді просто прибирав,
де погано лежало, а то й крав (Павло Загребельний, Диво, 1968,
131).
3. у знач. присудк. сл. Варте осуду. Не знала вона,
що то гарно, що погано, що треба робити, що ні, що
соромно, що не соромно (Панас Мирний, I, 1954, 55); Вони..
в простих хустинках і нешироких бідняцьких
спідничках, з-під яких виглядають білі пружечки вишитих
підтичок. І це вже не так погано, а то скоро міський
крам до решти витолочить дівочі квіти на селянському
полотні (Михайло Стельмах, I, 1962, 325);
// Не годиться, не до
речі. — Нехай буде Голий, Так і пиши! — Ні, погано!
(Тарас Шевченко, I, 1963, 111); Погано се тим, що може
розхолодити до праці людей (Леся Українка, V, 1956, 353); — За
це він у вас молодець, що за правду стоїть. Та от
погано тільки, що сам іноді брехні не цурається
(Андрій Головко, II, 1957, 251).
4. у знач. присудк. сл. Важко, негаразд у якому-небудь
відношенні. Без голови рукам і ногам погано
(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 253); Казав [лікар].., щоб я
покинув горілку пити, а то погано буде... (Нечуй-Левицький, I, 1956,
118); — Як же там на війні? — Погано, Тимку... Людей
убивають... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 348);
// Недобре
кому-небудь (про важкий фізичний або моральний стан).
— Що се, Варко, таке тобі? Чого се ти така стала?
— Так чогось, — кажу, — погано... сама не знаю чого
(Панас Мирний, I, 1954, 84); — У нього давно застуджені
нирки. Та хіба його можна умовити [лікуватися]
// А
тепер йому погано (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 186).
На душі (серці) погано кому, в кого і без додатка —
кому-небудь важко, тоскно, неспокійно. — Чогось мені
на душі так погано, коло серця щось в'ється так...
(Панас Мирний, I, 1949, 318); Тоскно й погано ставало на
душі від зрадливої пісні чужих смерек (Гнат Хоткевич, II, 1966,
242); — Так уже в нього на серці погано (Олександр Довженко, I,
1958, 369).
5. у знач. присудк. сл. Недобре, зле (про
неуспішний хід справ, несприятливу, неблагополучну
обстановку). — Трохим? боюсь зійтися з ним: 3 весни ще
злий він за ягнятко. — Погано ж!.. Ну, а чи не
прийме Клим?.. (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 5); — Невже, Григорію
Михайловичу, так погано? — хмурніє.. обличчя голови
комнезаму. — Кількох дітей уже батьки не пустили до
школи (Михайло Стельмах, II, 1962, 100);
// Негарно (про
несприятливе, неприємне оточення). — Де живеш, куличе?
— В болоті. — Там же погано? — Я привик (Номис,
1864, № 9564); — Чим у нас тут погано? Тут, коли
спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер!
Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай... (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 71).
6. у знач. ім. погано, невідм., сер. Відмітка, оцінка, що відбиває низький рівень знань, незадовільну поведінку і т. ін. Через годину вона викликала його і, намагаючись надати своєму голосу лагідності, сказала: — Я поставила вам «погано» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 56).