ПОГА́НИЙ, а, е.
1. Який не має добрих якостей,
властивостей; не такий, як треба; який викликає
негативну оцінку. З поганої трави — погане й сіно (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 104); Виніс [шинкар] поганшого вина й
здер більші гроші з бурлак (Нечуй-Левицький, II, 1956, 232);
Гордєев усю ніч пік у кухонній юрті пироги і все
хвилювався, що дріжджі погані, але.. пироги вийшли
високі, рум'яні й легкі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 219);
// Неприємний своїми якостями, властивостями
(несмачний, смердючий і т. ін.). — Погана у тебе..
яєшня! Як трава! (Панас Мирний, I, 1954, 297); Коли прийшли
на свої місця, Олечка, попробувавши суп,
заплакала: — Ой, яке погане (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 178);
// Некорисний або шкідливий. Сестри ходили Що день
божий вранці-рано Плакать над Іваном, Поки самі
потруїлись Тим зіллям поганим (Тарас Шевченко, II, 1963, 136);
Це поганий гриб, шкідливий, Зветься гриб цей —
мухомор (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 100); Погана муха;
// Несприятливий, похмурий (про погоду, день і т. ін.).
— Пам'ятаю — поганий був ранок: туман наліг на
землю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 141); Незважаючи на погану
погоду, Гнат був у веселому настрої (Степан Чорнобривець, Визволена
земля, 1959, 38).
Погана хвороба — венерична хвороба. Сюди [до
кринички] з усіх усюд стікаються прочани, стікаються
хворі на невигойні й погані хвороби (Михайло Стельмах, II,
1962, 311).
2. Який не задовольняє поставлених вимог, не
відповідає цим вимогам, певним потребам. Це був мій
перший звуковий фільм [«Іван»], знятий на дуже
поганій апаратурі, ще не освоєній початкуючими
звукопрацівниками (Олександр Довженко, I, 1958, 25); — Ви погане місце
вибрали для, маневрування, — тихо сказав Савченко
(Михайло Стельмах, II, 1962, 195); Соняшник є поганим
попередником, а під озимину й зовсім не придатний
(Хлібороб України, 3, 1966, 19);
// Виконаний недосконало,
немайстерно; невправний. Сиділи там [у пеклі] скучні
піїти, Писарчуки поганих вірш (Іван Котляревський, I, 1952, 138);
Тоня.. бігає на всі фільми підряд — гарний він чи
поганий (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 45);
// Недосвідчений,
невмілий (про людину). Поганий з тебе стиліст, діду, не
вмієш прибирати порівнянь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 359);
Революційна хвиля владне тягла нас на вулицю, на
площі.. Вулиця стала школою. І тут більшість із нас
виявились поганими вчителями. Поганим учителем
виявився й я (Олександр Довженко, I, 1958, 15);
// Який не відповідає
звичайним нормам, відхиляється від нормального (про
стан, відчуття, життєві функції організму і т. ін.).
[Милевський:] Я.. застав його зовсім у поганому
стані, ходить не може (Леся Українка, II, 1951, 74);
— Апетит якийсь поганий... Пироги вже приносили?
(Остап Вишня, I, 1956, 225);
// Нездоровий, хворий (про
органи тіла, організм). Поганому животу і пироги вадять
(Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 144).
♦ Робити добру (веселу) міну при поганій грі див.
міна 1.
3. Який не обіцяє нічого доброго, віщує лихо,
небезпеку або неприємність; невтішний, сумний.
[Мартіан:] Ось я зараз скажу, щоб занесли Люціллу..
[Люцілла:] Сама піду! Бо се поганий знак, щоб на
руках несли в нову домівку (Леся Українка, III, 1952, 311);
[Тетяна:] Нема дома [чоловіка]; мені дуже без
нього було страшно! Поїхав в город по якомусь ділові
[ділу], так я цілу ніч мала поганий сон (Марко Кропивницький, V,
1959, 132); Провал.. Недарма сьогодні у поганому
передчутті тривожилось серце... (Михайло Стельмах, I, 1962,
589);
// Невеселий, гнітючий. Поганий настрій;
//
Нещасливий, важкий, жорстокий. Ой, талане, талане,
Удовиний поганий! (Тарас Шевченко, I, 1963, 228); Погана доля
не дрімала, — Немов невольника, тебе вела Від зла до
зла (Іван Франко, XIII, 1954, 407);
// у знач. ім. погане, ного, сер.
Те, що віщує лихо, небезпеку або неприємність.
— Прошу вас, побережіться, — ледве міг розібрати
Брянський. — Бо мені погане виділося... (Олесь Гончар, III,
1959, 115);
// у знач. ім. погане, ного, сер. Що-небудь
лихе, небезпечне, неприємне. Вчора дістав од тебе
листа, дорога Вірунечко, і.. трохи заспокоївся, що нічого
поганого з Вами не сталося (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 319).
♦ Жарти погані див. жарт.
4. Якому властиві негативні моральні якості (про
людину). — Чи він наважався дуріти.. тим, що в йому
молода кров грає, чи він і справді поганий чоловік
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 362); Кожна людина, якою б вона
поганою не була, має свій найчистіший закуток чи
хоча б спомин (Михайло Стельмах, II, 1962, 164);
//
Недоброзичливий, неприязний; злий. — Люди тут такі, погані.
Я їм нічого злого не зробив (Гнат Хоткевич, II, 1966, 180);
// у знач. ім. поганий, ного, чол.; погана, ної, жін.
Людина, огидна своєю поведінкою, вчинками і т. ін. —
Тілько ти мені слово пікнеш про батька та матір, я тебе
з світа зживу.. Вони тебе, поганого, виплодили,
виростили, скілько на тебе грошей стратили, — так ти оце
за те дякуєш їм?! (Панас Мирний, I, 1954, 162).
♦ Поганий на язик — грубий, нестриманий у
висловах. [Одарка:] Мені здається, що я б його
ніколи не покохала: такий у нього страшний
погляд. Та сердитий, та поганий на язик!.. (Марко Кропивницький, I,
1958, 94).
5. Вартий осуду (про манери, поведінку, вчинки
і т. ін.). [Дівчина:] Поганих звичайок у мене
багато (Леся Українка, II, 1951, 100); — Ви майстер
викручуватись і робити поганий вплив на людей (Михайло Стельмах, I,
1962, 581);
// Який ганьбить, плямує кого-небудь.
Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше
(Номис, 1864, № 4452); Хто пустив погану славу на
багатирку Шрамченкову дочку? (Панас Мирний, II, 1954, 113);
// Грубий, брутальний, непристойний. Навздогін
Гнату летить якась погана лайка, але він уже не
розбирає її (Михайло Стельмах, II, 1962, 350);
// у знач. ім. погане,
ного, сер. Те, що варте осуду. Від поганого відверталося
не через знання дійсної вартості цього поганого, а
просто якимсь чуттям і нюхом (Гнат Хоткевич, I, 1966, 144);
— Чого мені турбуватись? Я не зрадник і не злодій,
поганого я нічого не вчинив (Олесь Гончар, III, 1959, 38);
// Який виражає осуд; несхвальний, негативний. —
Поганої ви думки про мене, виходить, Мирославо! —
посміхнувшись, сказав Артем (Андрій Головко, II, 1957, 445).
♦ Згадувати (згадати) поганим словом див.
згадувати; Погане слово — лайливе слово. — А хлопці
казали, що в мене батька не було... байстрюк? — кажуть..
— Не думай про це, то погане слово! (Панас Мирний, I, 1949,
143); Доки Шура перебувала на вогневій, жодне
погане слово не зривалося ні в кого з уст (Олесь Гончар, III,
1959, 199).
6. Непривабливий, негарний або бридкий на вигляд.
З дзеркальця виглядало.. погане обличчя, з непомірно
довгим носом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 267); Бригом правував
поганий, кривий і кошлатий румун з двома матросами
(Юрій Яновський, II, 1958, 69);
// Брудний, нечистий. — Нащо
це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та
квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 39);
// перен. Який викликає ненависть;
проклятий. Князь хиріє, Нездужає встати, А підвести
нема кому, Ніхто й не загляне До грішного болящого
в будинки погані (Тарас Шевченко, II, 1963, 34); Одяглася [Зоя]
партизаном, узяла нагана: Стережись тепер, німого,
проклята, погана! (Павло Тичина, II, 1959, 98);
// перен.
Нікчемний, підлий. Славних прадідів великих Правнуки
погані! (Тарас Шевченко, I, 1963, 332); Ви [загарбники] смертний
привезли вогонь, Та запече і вас либонь І душу
випалить погану (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 15).
♦ Погана, як смертний гріх див. гріх.
7. етн. Пов'язаний з нечистою силою; нечистий.
— У нас [індійців] є повір'я, що в усякій жінці сидить
поганий дух (Василь Минко, Намасте.., 1957, 73).
♦ З поганих очей див. око 1; Погане око; Погані очі
див. око 1; Поганий на око (очі) див. око 1.
8. заст. Який не сповідує християнської віри, не
додержується християнських заповітів у своєму житті.
— Це не його гяур поганий тоді в гаремі зарубав...
(Володимир Сосюра, I, 1957, 376);
// у знач. ім. поганин, ного, чол.;
погана, ної, жін. Людина, яка не сповідує християнської
віри, не додержується християнських заповітів у
своєму житті. Вороги!! І люті! люті! ..Нехристияне! Чи не
меж вами ж я, погані, Так опоганивсь, що й не знать,
Чи й був я чистим коли-небудь (Тарас Шевченко, II, 1963,
262); — Треба йти нам на поганих В їх землю
прокляту, Напитись шоломом Дону І слави набрати! (Микола Костомаров,
I, 1967, 95).