в означеннях
Тлумачення, значення слова «погладити»:

ПОГЛАДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Провести долонею, рукою, пальцями по поверхні чого-небудь. Старшина засукав рукави, погладив довгого вуса (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 37); Запевняють, що їй [відьмі] треба Лиш погладити рукою, Щоб свиня пропала сита, Або навіть віл здоровий (Леся Українка, IV, 1954, 167); Старий Мельхиседек погладив держака своєї шаблі (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 251);
//  Провести долонею, рукою, пальцями, вирівнюючи, розправляючи що-небудь. Дорош погладив маленькою рукою скатертину на столі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 163);
//  Проводячи долонею, рукою, пальцями, приголубити, попестити кого-, що-небудь. Дивиться Олександра, як її дитина рученята простягає до людей; як хто копієчку дасть, хто бублика, інший чорняву головку погладить (Марко Вовчок, I, 1955, 34); Зовсім мале, безпорадне [лоша], воно.. довірливо йшло в руки бійців. Кожному захотілося погладити його (Олесь Гончар, III, 1959, 137); Вийме [Яшко] з пазухи [сопілку], ніжно по струпцях погладить, де розколинка скраю, пильно обдивиться і щось заговорить до неї, втішно так (Андрій Головко, I, 1957, 131);  * Образно. Коли ж холодна зоря північна промінням руки погладить їй, вона загляне востаннє в вічі, заплаче й зникне в півтьмі глухій... (Володимир Сосюра, I, 1957, 317).
 Погладити дорогу — випити на дорогу (для удачі, на щастя). — Ну, бери ж кубок, — каже гетьман, — да підкріпись на дорогу. До Чорної Гори не близький світ. Ось і ми погладимо тобі дорогу (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 97); [Батько:] Вип'ємо ж на коней та погладимо гостині дорогу, та й будемо вертатись додому (Степан Васильченко, III, 1960, 103); Погладити по голові (по голівці) кого — поблажливо поставитися до чиїх-небудь вчинків (звичайно недобрих), схвалити їх; похвалити. — За обман суду по голові не погладять, та й хуліганив ти. З ножем на жінку ви я Севою кинулись (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 28); Я помітила, що ти.. почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше; за се, звісно, тебе варто по голівці погладить (Леся Українка, V, 1956, 18).

2. перен., розм. Ударити, побити кого-небудь. Фарона першого погладив По тім'ю гострим кладенцем [мечем] І добре, так його ударив, Що сей вильнув наверх денцем (Іван Котляревський, I, 1952, 255).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 709.

Коментарі (0)