в означеннях
Тлумачення, значення слова «поголоска»:

ПОГОЛО́СКА, и, жін.

1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); Вона знала сама одного німого, який часто до них приходив і про якого ходила поголоска, що він так добре говорить, як кожний інший чоловік, а лише удає німого (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 102); І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 410);
//  Свідомо неправдива чутка; плітка. Офіціально нічого не було відомо, а поголоску про луку пустив Олійниченко, маючи своє на думці (Борис Грінченко, II, 1963, 146); Мстивий, і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких. Він розпускав про них всілякі поголоски, за діло й без діла критикував на зборах (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 146);
//  Недобра слава; поговір. — Бачиш, моя кохана Настусю: піде в місті поголоска. Люди загомонять, обгудять, обнесуть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 254); — Хтось Жменякового Юрка бачив на твоєму дворі. Ти молода, невістко, чорт не спить, бо йому потрібні грішні душі! І поголоска піде по селу (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 201).

2. Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь. Скрізь по селу, як у дзвони дзвонять про крадіжку, про сторожа Така поголоска дійшла і до волості... (Панас Мирний, I, 1949, 289); В повітовому місті Славгороді збіглося якось влітку з півдесятка студентів і незабаром після цього поміж славгородською інтелігенцією пішла.. поголоска про літературно-вокальну вечірку (Степан Васильченко, I, 1959, 345).

3. рідко. Те саме, що поговірка 3. А ми ж, малесенькі, плодилися рясненько. У нас аж шістнадцятеро народилося. В селі й поголоска ходила: як жнива, так і дитинка нова (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 74).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 718.

Коментарі (0)