Словник української мови

ПОГО́РДЛИВИЙ, а, е. Сповнений гордості (у 3 знач.). Пекучий жаль дитячий обгортає хлопців на таку привабну, а нежалісливу й погордливу маму (Степан Васильченко, I, 1959, 217);
//  Який виражає зневажливе, зверхнє, презирливе ставлення до інших. Очі та погордлива рисочка коло уст якось прикро вражали, псували доволі гарне, чепурне Гоманове обличчя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 105); Ахмет задоволено кашлянув і погладив свою бороду, кинувши погордливий погляд на тлумача (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 46); Зразу ж він набрав погордливого вигляду, щоб усі бачили, що ішов майбутній адвокат (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 80).