ПОГОТІ́В, присл. Тим більше. І без того вона ходила за Марусею, як за дитинкою маленькою, а тепер і поготів: з очей вичитувала кожне бажання, берегла від найменшого роздратовання (Гнат Хоткевич, II, 1966, 56); — Чорногуз, і той своє гніздо має, а людина і поготів повинна мати своє (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 315).