ПОГОВОРИТИ, ворю, вориш, док.
1. неперех.
З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити.
Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд
поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би
дуже вдячний Вам (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 224);
Окрилений дядьковим листом, Павло твердо вирішив,
нарешті, рішуче поговорити з Людмилою (Андрій Головко, II, 1957,
474);
// перен. Повестися з ким-небудь якимсь
чином. — В Німеччині революція! Тепер ми з
окупантами поговоримо інакше (Олександр Довженко, I, 1958, 140).
2. перех. і неперех. Говорити якийсь час. Таткові
заграла [Юзя] мазура.., з мамою поговорила
по-французьки (Леся Українка, III, 1952, 659); Вуйко Дорко
поговорив іще кілька хвиль то з ріднею, то зі знайомими
і пішов із панною Манею (Осип Маковей, Вибр., 1954, 17);
Вони з Тесленком поговорили ще трохи про бойову
операцію, покурили, і Артем звівся на ноги (Андрій Головко,
II, 1957, 539); Всі четверо відійшли набік, щось
поговорили між собою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 346); Федора
була.. мовчазна. Зате чоловік її любив поговорити
(Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 451).
♦ Поговори мені — уживається для вираження
погрози. Пріська щось промурмотіла, але зараз урвала,
бо мати загрозила: — Ну, ну, поговори мені! (Леся Українка,
III, 1952, 667); — Поговори мені, то договоришся!
(Михайло Стельмах, I, 1962, 93).