в означеннях
Тлумачення, значення слова «погожий»:

ПОГО́ЖИЙ, а, е.

1. Ясний, теплий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.). Вийшов я з села ранком погожим і свіжим (Марко Вовчок, VI, 1956, 229); На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі (Павло Тичина, I, 1957, 20);  * Образно. Комунізму дні погожі Майбутнє людству розстила (Максим Рильський, III, 1961, 96).

2. Свіжий, чистий (про воду, повітря і т. ін.). В спрагу дасть [мужик] погожої води Напитися (Іван Франко, X, 1954, 52); Слабий висунувся по пояс у вікно й жадібно хапав погоже повітря (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 108); Україно, живого труда сторона, Зорі ясні, погожії, тихії води! (Максим Рильський, II, 1960, 179);
//  перен., поет. Наповнений свіжою, чистою водою. Клюне [горлиця] собі зернятко І летить, і летить До погожої криниці Й воркотить, воркотить (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 139);
//  Сприятливий, попутний (про вітер). Летить корабель білокрилий під вітром погожим... (Леся Українка, III, 1952, 743); Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 69).

3. перен. Щасливий, безтурботний, нічим не затьмарений. З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128);
//  Який виражає спокій, безтурботність. Погожий погляд.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 717.

Коментарі (0)