ПОГРІБНИ́К, а, чол. Надбудова над погребом. Сиклета
пішла стежечкою через леваду, тихою ходою пройшла
проз дідів погрібник (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 216); Виліз
Сезон з погреба, підібрав одне [яблуко], що
підкотилося аж під погрібник, витер об полу (Юрій Мушкетик, Серце..,
1962, 290);
// Передня частина погреба; вхід до
погреба.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 724.