ПОГРІТИ, ію, ієш, док., перех.
1. Гріти, зігрівати
якийсь час. Видно було по сліду, як бігла дівчинка
за саньми, і доки вона добігла, і як верталася назад...
Верталася, щоби погріти покинутого братця... (Гнат Хоткевич,
I, 1966, 72); На самому курені вгніздився
здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле
черево на сонці (Нечуй-Левицький, II, 1956, 262); Дітвора..
починала сміятися, а іноді і чубитись, безцеремонно
стягувати з якогось щасливця чоботята, щоб і
Банько в них бодай трохи ноги погрів (Михайло Стельмах, I, 1962,
207); * Образно. Хоч би чим трохи одвести свою
самотню душу, погріти одиноке серце (Панас Мирний, II, 1954,
101).
♦ Погріти руки — нажитися нечесно, незаконно.
— Землі вистачить, — прикро відмахнувся Потьомкін,
якого неприємно вразив натяк Головатого на те, що
й сам найясніший добренько погрів руки коло
запорозької земельки (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 11).
2. розм. Те саме, що побити 1. — Рад би я був, коли б Сомко за сей жарт звелів, жартуючи, погріти йому киями плечі! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 101).