ПОГУДІ́ТИ і ПОГУСТИ́, гуду, гудеш, док. Гудіти, густи якийсь час. Хіба де довга оса пролетить, погуде, пов'ється над тим місцем і полетить геть (Панас Мирний, IV, 1955, 83); Козаки, так як тії бджоли од кропила, погудуть та й осядуть (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 158); Голова зборів Микола Шаповал не квапився. — Нехай погудуть трохи, — сказав він Пастухову (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 54); Розмовляти по ньому [телефону] було ніяк, слова не виходили, та чи це вже так важливо? Головне, що погудіти — просто: гу-гу-гу! — можна було, скільки душа твоя забажає (Олесь Гончар, IV, 1960, 78).