ПОГУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Підсил. до погупати. — Бігом... арш! Це вони [курсанти] одразу виконують. Важко підняли ноги, побігли, погупотіли (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 67); Улас кивнув головою і, ще блідий від хвилювання, незграбний в рухах, погупотів важкими ботинками в коридор (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 56).