ПОГИ́БЕЛЬ, і, жін. Передчасна, насильницька смерть;
гибель. П'ють козаки напропаще [напропале]; іскри
сипляться густо, і от-от комусь погибель! (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 107); — Вогонь на мене! Це було майже
рівнозначно тому, що хтось став би сам кликати на
себе погибель (Олесь Гончар, III, 1959, 156); * У порівняннях.
— Такий миршавий та зачуханий, а жер за десятьох, той
Охрім, як перед погибеллю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 337);
// Руйнування, занепад, знищення чого-небудь. Хто
жар, хто губку з сірниками.. Погибель мчали
кораблям (Іван Котляревський, I, 1952, 216); Бережуть своє царство
смереки! Стоять тисячолітнім муром і гадають витримати
до кінця, до загальної погибелі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 106);
А ви хіба стояли на розпутті, Коли погибель надійшла
панам..? (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 99);
// перен. Кінець
існування чого-небудь; зникнення. Я знаю одного
поета, що склав собі афоризм: «гарна рифма [рима] —
погибель для ідеї!» (Леся Українка, V, 1956, 75).
♦ Згинати (зігнути) в три погибелі див. згинати;
Згинатися (зігнутися) в три погибелі див. згинатися;
Зігнутий (зогнутий, зігнений, зігнута і т. ін.) в три
погибелі див. зігнутий; На погибель — те саме, що На
біду (див. біда 1). — Над Іквою було село, У тім селі
на безталання Та на погибель виріс я. Лихая
доленька моя!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 81); — Як се —
хліб жати?.. Хіба є така машина?.. — А
лихий знає тих німців! Може, вони на нашу
погибель і таку машину вигадали (Панас Мирний, IV, 1955,
242); — Вип'ємо, товариші, за Січ, щоб довго вона
стояла на погибель бусурманам (Олександр Довженко, I, 1958, 257);
— Як ти вирядився молодицям на погибель! (Юрій Збанацький,
Сеспель, 1961, 322); Погибелі на тебе (вас і т. ін.)
немає (нема), лайл. — уживається при висловленні
крайнього невдоволення, роздратування. — Щоб ти
[собака] здох, — півголосом лається Гаврило. — Немає на
тебе погибелі... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 301); — А-киш, щоб
тобі подохли [кури], погибелі на вас немає! (Юрій Збанацький,
Переджнив'я, 1960, 366); Погибель його знає —
невідомо, незрозуміло. — А оружжо [зброю]? — так
погибель його зна, як то живо списав [маляр]! (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 7).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 707.