Словник української мови

ПОКАХИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Кахикати потроху або час від часу. Професор раз за разом мерзлякувато потирав руки й часто покахикував (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 218); Поки вони обмітали сніг з чобіт і, покахикуючи, скидали шинелі, вийшла Віра (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 223);
//  Навмисне неголосно кахикати, щоб привернути увагу або попередити про що-небудь. Саня мовчала. Лише зрідка покахикувала, щоб Лара чула, що вона так само не спить (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 271).