в означеннях
Тлумачення, значення слова «покалічений»:

ПОКАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покалічити. Вони забрали їх [Настусю і Павлуся] і посадили на віз.. і трохи покалічених повезли далі до міста (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 272); — А звідки ж йому сили набратися, коли в нього ребра війною покалічені? — показав Дмитро на запалий, у рубцях, бік свого коня (Михайло Стельмах, II, 1962, 268); Він добрий, мамо, лише покалічений судьбою... (Ольга Кобилянська, II, 1956, 315); Старші письменники — учителі наші (ніде правди діти) більш прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші, особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а книжну, часто-густо покалічену та занечищену (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 261); Скільки він не напружувався, скільки не махав руками — виходили тільки смішні, покалічені слова, а та казка, що огняним клубком поверталася в його грудях, не виходила (Степан Васильченко, II, 1959, 12);
//  у знач. ім. покалічений, ного, чол. Той, кого покалічили. Хтось голосно назвав ім'я покаліченого, і Раїса трохи не скрикнула, наче її вдарили ножем в серце (Панас Кочура, Родина.., 1962, 5); Все це говорило Дорошеві, що люди здорові і фізично сильні мучаться духовно за поранених і покалічених, не вважаючи їх, проте, неповноцінними людьми (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 200);
//  покалічено, безос. присудк. сл. Невідомо, не раховано, Скільки люду там поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 139); Шкодую, що Ваше [оповідання] дуже покалічено (Панас Мирний, V, 1955, 410).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 14.

Коментарі (0)