ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Стати калікою,
завдати собі каліцтва; поранитися.
[Гострохвостий:] Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж
бритвами, коли цьому правда (Нечуй-Левицький, II, 1956, 492);
Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер
на собі сорочину й покалічився в личко (Лесь Мартович, Тв., 1954,
148);
// перен. Знівечитися, зіпсуватися морально;
змарнуватися. От він і зустрівся з своєю землею.. Хай за
цю землю покалічилось його життя, але хай воно в
інших не калічиться (Михайло Стельмах, II, 1962, 68).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 15.