Словник української мови

ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Стати калікою, завдати собі каліцтва; поранитися. [Гострохвостий:] Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда (Нечуй-Левицький, II, 1956, 492); Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину й покалічився в личко (Лесь Мартович, Тв., 1954, 148);
//  перен. Знівечитися, зіпсуватися морально; змарнуватися. От він і зустрівся з своєю землею.. Хай за цю землю покалічилось його життя, але хай воно в інших не калічиться (Михайло Стельмах, II, 1962, 68).