ПОКАРБУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Вкрити
карбами, порізати поверхню чогось. Покарбував, мов
пугою по воді (Номис, 1864, № 3930);
// Позначити
карбами що-небудь для обліку, запам'ятовування;
// перен.
Перетяти або вкрити чимсь поверхню землі.
2. Прикрасити різьбленням який-небудь предмет. Викував її [чарку] і покарбував сам старий Шрамов незадовго до своєї смерті (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 70).
3. Порізати, посікти тіло людини чим-небудь гострим.
Трапилось нечуване на Січі: козак канівського куреня
Остап завів з ним сварку, бійку і ще й покарбував ножем
(Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 244); — Нам тільки
протриматись до приходу Білого з Малим або Ісаєва, а
тоді ми їм [туркам] покарбуємо спини так, що й рідна
мати не пізнав (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 236);
// заст.
Зробити розтин трупа. Його покарбували, потім зшили
й поховали (Панас Мирний, I, 1954, 147).
4. Перетяти поверхню шкіри (про зморшки, шрами, рубці і т. ін.). Той бережно узявся за пальчики і, прихилившися, роздивлявся долоню, ті невеличкі борозенки, що покарбували її (Панас Мирний, III, 1954, 215); Одна зморшка покарбувала перенісся (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 52).