ПОХАПЦЕМ, присл. Швидко, поспішаючи;
похапливо. Ми й не зчулися, як за поріг переступили.
Кинулись духом і, не справивши нічогісінько, похапцем,
звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані (Марко Вовчок, I,
1955, 134); Похапцем запхала [Ганна] папірець у
конверт, написала адресу (Борис Грінченко, II, 1963, 34); Він і снідає
похапцем, не дуже-то пережовуючи, і за столом сидить,
мов на жаринах (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 3); * Образно.
Похапцем сходить притьмарений місяць (Юрій Яновський,
I, 1958, 596);
// Між іншим, мимохідь. — Я до тебе
похапцем, на часок, на хвилиночку, — задзигорила
[заторохтіла] дядина (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 236); Те, що
ми.. творимо здебільше похапцем, стануть творити
інші органічно, шукаючи кращого вислову для своїх
ідей (Володимир Самійленко, II, 1958, 373); Коні на ходу, похапцем
зривали листочки з придорожніх кущів і дерев (Михайло Томчаній,
Жменяки, 1964, 65).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 443.