Словник української мови

ПОХАПЦЕМ, присл. Швидко, поспішаючи; похапливо. Ми й не зчулися, як за поріг переступили. Кинулись духом і, не справивши нічогісінько, похапцем, звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані (Марко Вовчок, I, 1955, 134); Похапцем запхала [Ганна] папірець у конверт, написала адресу (Борис Грінченко, II, 1963, 34); Він і снідає похапцем, не дуже-то пережовуючи, і за столом сидить, мов на жаринах (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 3);  * Образно. Похапцем сходить притьмарений місяць (Юрій Яновський, I, 1958, 596);
//  Між іншим, мимохідь. — Я до тебе похапцем, на часок, на хвилиночку, — задзигорила [заторохтіла] дядина (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 236); Те, що ми.. творимо здебільше похапцем, стануть творити інші органічно, шукаючи кращого вислову для своїх ідей (Володимир Самійленко, II, 1958, 373); Коні на ходу, похапцем зривали листочки з придорожніх кущів і дерев (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 65).