ПОХЛИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Хлипати час від часу або стиха. Дівчинка закричала ще дужче.. Потім взяла [бабусю] міцно за руку і пішла за нею, гордо піднявши голову і блаженно похлипуючи (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 101).
ПОХЛИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Хлипати час від часу або стиха. Дівчинка закричала ще дужче.. Потім взяла [бабусю] міцно за руку і пішла за нею, гордо піднявши голову і блаженно похлипуючи (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 101).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 450.