в означеннях
Тлумачення, значення слова «похмурий»:

ПОХМУ́РИЙ, а, е.

1. Хмурий, з хмарами, дощем, мрякою (про погоду). Похмура погода;
//  Непогожий, з дощем, туманом або мрякою (про частину доби, пору року). Прийшов ранок, похмурий, сірий, з косим холодним дощем (Борис Грінченко, II, 1963, 432); Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари Чуть [ледве] пробивається проміння золоте (Максим Рильський, I, 1960, 93); На початку листопада 1942 року на Дону настала остання пора пізньої похмурої осені (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 139);
//  Закритий, затягнений хмарами. Над Невою, під снігами, При похмурім сонці, Ти поліг еси, мій друже (Пісні та романси українських поетів.., 1966, 391); Як живо у мою ти вкарбував уяву Смутного вигнання пустелю неласкаву, Похмурий неба схил, нетанучі сніги І коротко теплом розцвічені луги (Микола Зеров, Вибр., 1966, 391); Небо було сіре, похмуре. Немов восени, накрапав холодний дрібний дощ (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 75);
//  Який створює враження непривітності, викликає гнітючий настрій темнотою, тьмяними кольорами, відсутністю світла і т. ін. Будинки були похмурі, всі в тінях, і тіні лягли в людей під очима (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178); Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура я півдня) (Павло Тичина, I, 1957, 25); Є місцевості веселі, радісні, є похмурі, тривожні й недобрі місця. Є благодатні долини й овіяні смутком гори (Олександр Довженко, I, 1958, 387).

2. Нахмурений, насуплений, у поганому настрої. Він, дивлюсь, і осмутніє, і похмурий такий стане, і не їсть, не п'є нічого (Марко Вовчок, I, 1955, 281); Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно (Павло Грабовський, I, 1959, 204); У вільний час читав [Улас] книжки або бродив по лугах, задуманий і похмурий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 63);
//  Який має тяжкий характер; схильний до невеселого, сумного настрою. Весела й жвава молодиця, мабуть, почувала себе в лісі, та ще серед похмурої сім'ї, трохи самітною (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 47); Чомусь мені здається, що його похмура вдача ніби заздалегідь відгонить від нього будь-які глибші турботи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 307); Був [Робак] дужий чоловік, плечистий та похмурий, На вдачу мовчазний — хоч бистрий розум мав (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 84);
//  Який свідчить про поганий або сумний настрій, тяжкі переживання (про обличчя, очі і т. ін.). Лице його було зле, очі грізні, похмурі (Панас Мирний, I, 1954, 307); Клим.. дивився кудись у куток: лице у його було похмуре, задумливе й уперте (Степан Васильченко, I, 1959, 98); Вигляд у господаря був похмурий і стомлений (Юрій Смолич, I, 1958, 69); Доктор дивився на все навколо похмурим поглядом людини, яка знайомиться з місцевістю, де має жити проти волі своєї (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, I, 1952, 232);
//  Пов'язаний з сумним або поганим настроєм, неприємними емоціями (про психічний стан, почуття і т. ін.). Дарка.. задивилась на роботу панночок, на Юзину з цікавістю, на Зонину з похмурою заздрістю (Леся Українка, III, 1952, 653); Рубін стояв знеможений, з слідами сліз, розтертих по обличчю, з очима, опущеними в землю, і з виразом на обличчі горя і якогось остаточного і похмурого вирішення (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 25).

3. перен. Пов'язаний з тяжкими для когось подіями, чиїмсь важким існуванням; безрадісний. Похмурі дні мигтіли в очах сном, — Гірке життя під канчуком ворожим, ..Зневажене невільницьким ярмом... (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 63); Шевченко називає матір'ю свою вітчизну — Україну, і їй він присвячує свої рядки, про неї він нестримно мріє і пише в похмурому солдатському засланні (Максим Рильський, III, 1956, 245); На сцені оживають картини похмурої феодальної дійсності, постаті жорстоких магнатів і знедолених кріпаків (Мистецтво, 6, 1968, 22);
//  Який створює сумний, гнітючий настрій, викликає неприємні почуття, сумні спогади. Він, Франтішек Сливка, ніколи не писав музики про смерть і не напише.. Його пісеньки співала колись уся Прага, то чи стане засмучувати він своє рідне золоте місто похмурими мелодіями плачу? (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 163); Розповідь починається в похмурих, тривожних топах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано (Історія української літератури, I, 1954, 42).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 452.

Коментарі (0)