в означеннях
Тлумачення, значення слова «походити»:

ПОХОДИТИ 1, джу, диш, недок.

1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. Родився я 5 вересня ст.. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 280); Мати його походила з Буковини (Василь Стефаник, II, 1953, 22); Бовдюг і Латочка сперечалися про родословну цариці Катерини. Бовдюг говорив, що вона походить від австрійців, а Латочка доказував, що від французів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 209); Російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня (Тези про 300-річчя возз'єднання.., 1954, 5).

2. тільки 3 ос. Виникати, утворюватися, з'являтися як наслідок яких-небудь подій, процесів, явищ і т. ін. Абсолютна рента походить з приватної власності на землю (Ленін, 16, 1971, 256);
//  Утворюватися на основі іншого слова (про слова, назви). Від річки Уж походить і назва міста (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 83);
//  рідко. Існувати з якогось часу. Кожда з них [єгипетських пісень] має більш 3000 літ, одна тільки.. «молодша», бо походить з 700-го року до Р. X. (Леся Українка, IV, 1954, 273);
//  Відбуватися, ставати відчутним внаслідок чиїхось дій, чиєїсі. волі, залежно від певних обставин. [Кассандра:] Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка, II, 1951, 295); Весь час.. він відчував на серці неспокій і не міг зрозуміти, відкіля він походить (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 7).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 455.

Коментарі (0)

ПОХОДИТИ 2, джу, диш, недок., розм. Бути схожим на кого-, що-небудь, подібним до когось, чогось. Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 112); Корольов любив Петра за його здібності, за рішучий, незалежний характер, що дуже походив на його власний (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 66).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 456.

Коментарі (0)

ПОХОДИТИ, ходжу, ходиш, док.

1. Ходити якийсь час. Ой, порости, кропе, Високо та й у городі, Ой, походи, молоденький, Коло моєї хати! (Українські народні пісні.., 1958, 80); Ой не йдімо, не ходімо, Рано, друже, рано — Походимо, посидимо — На сей світ поглянем... (Тарас Шевченко, II, 1963, 422); Він у душі навіть радий буву що ще якісь півгодини походить на волі, віддалить від себе страшну хвилину зустрічі з воєнкомом (Михайло Стельмах, II, 1962, 155); — Не мало пішло мого добра.. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт.. Що ж? Походимо й без чобіт (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 141); — Де вже нам було до книжок, Дмитре Захаровичу, дві зими в школу походив, ото і вся наука (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 84); Верзе [пан] притьмом:.. Що буцім ти, Рябко, так гавкав, — як собака, Що буцім по тобі походить ще й ломака (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 52); Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Лесь Мартович, Тв., 1954, 172); Від'їхавши добрих дві милі, повстанці зупинилися перепочити і походити біля поранених (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 348).
♦ [Є що і] їсти, і пити, і в чому (в чім, ще й) хороше походити — про чиюсь заможність, чийсь достаток. [Павло:] Ну, Павле, не будь дурнем, то буде тобі що і їсти, і пити, і в чім хороше походити (Марко Кропивницький, II, 1958, 242); — Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть до батенька, а в батенька їсти й пити, ще й хороше походити (Павло Тичина, I, 1957, 152); Солодко з'їсти, п'яно спити, хороше походити див. з'їдати.

2. Зробити хід у грі в шахи, карти і т. ін. — Коли б ти походила королем, то там би ні одної взятки не було (Панас Мирний, IV, 1955, 165).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 456.

Коментарі (0)