ПОХОВАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Закопати в
землю (померлого); здійснити похоронний обряд;
погребти. Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу
широкого, На Вкраїні милій (Тарас Шевченко, I, 1963, 354);
В п'ятницю її поховали. Як спускали домовину в яму,
то все над нею білі голуби кружляли (Марко Вовчок, I, 1955,
48); На карпатській верховині, під смерекою густою,
поховали ковпаківці партизана після бою (Микола Нагнибіда, Вибр.,
1950, 167);
// Втратити кого-небудь рідного, близького
(померлого). Олексій Таранець, на лихо собі, поховав
свою жінку ще змолоду (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 311);
Недавнечко ж синка поховав [Кирило]... Такий був
хлопчик розумний, втішний — поховав... (Архип Тесленко, З книги
життя, 1949, 28); Здорово вимотало за дорогу хлопця.
Після того, як поховав найближчого друга свого Яноша,
ще більше змінився: схуд, обшерх, обгорів (Олесь Гончар,
II, 1959, 128);
// Зневірившись, розчарувавшись у
комусь, почати вважати його за померлого, загиблого.
[Принцеса:] Лицарю, я дякую тобі за стидкі
речі, — тепер мені тебе не трудно кинуть.. Я друга
сьогодні поховала, може, завтра зустріну ворога
(Леся Українка, II, 1951, 219); — А батько в тебе є? — Ні,
нема. Вони померли.. — Хто це тобі сказав? —
здригнувся Бараболя. — М-ама.. — Значить, вона поховала
його (Михайло Стельмах, II, 1962, 289);
// Засипати, придавити
чим-небудь. Босфор клекотить.. Йому Візантію
хочеться збудить. «Не буди, Босфоре: буде тобі горе;
Твої білі ребра песком [піском] занесу, У мул поховаю! —
(реве сине море)» (Тарас Шевченко, I, 1963, 198); * Образно.
Від ударів грому, здавалося, ось-ось завалиться небо,
поховає, все живе під своїми руїнами (Юрій Збанацький, Сеспель,
1961, 445);
// перен. Замкнути, ув'язнити десь, сховати
від усіх. Може купив її [книжку] той «лорд» або який
інший бібліоман і поховав од світа у своїй
аристократичній колекції «упіків» (Леся Українка, III, 1952, 742); Такий той
Бахчисарай. Немов страшний, моторошний сон, все
це зримо поставало перед Ліною: і хмари кінноти,
і аркани, і полонянки, що їх гоном женуть, щоб
поховати в ханських гаремах степову їхню вроду і молодість
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 178);
// також у сполуч. із сл.
у серці, перен. Забути що-небудь, пустити в
непам'ять; зневіритися в чомусь. — Об моїй долі, об моїм
щасті ви не споминайте, я їх поховала (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 338); Все, що, здається, поховала вона навіки у
своєму серці з своєю болістю, тепер проснулося, встало
перед її очима (Панас Мирний, I, 1954, 234);
// перен. Не
дати кому-небудь можливості здійснити щось; змусити
забути щось. Мар'ян, холонучи, збагнув, що Терентій
не жартує, що він, мов гробар, ладен поховати усі
його сподівання (Михайло Стельмах, I, 1962, 179); Радянська
Армія, завдавши поразки ворогові на берегах Дніпра,
поховала його плани стабілізувати фронт на цій
могутній водній перешкоді (Комуніст України, 11, 1963, 25).
♦ Поховати живим (живцем) — позбавити
нормального способу життя, всіх радощів життя. — Ти чого
до мене прийшов?.. Вчити, як моїм добром
розпоряджатися, кому що відписувати? Чи ти хочеш мене
живцем поховати? (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 215);
Поховати себе живим (живцем) — відмовитися від
нормального способу життя, вести одиноке, позбавлене
всіх радощів життя. — Треба в ширший світ, там,
може, знов у люди вийду. А ні, то хоч знатиму, що не
засниділа я у Ведмежому Путі (от іще назва!), не
поховала себе живою!.. (Леся Українка, III, 1952, 520).
2. Сховати всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь,
у різних місцях (також про всіх або багатьох).
Укусить і зуби похова (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 152); Стала
йому дівчина за світло і за темність — що як вона тут,
то все сяє. й виблискує, а як її нема, то наче хто сонце
зняв і зорі зібрав та у кишеню поховав (Марко Вовчок, I, 1955,
310); Поспліталися [лебедята] до купочки усі, Полічила
їх лебедочка — аж всі; Поховала попід крила, стала
гріть (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 100); На другий день [після
ювілею] поліція відвідала Заньковецьку, передивилась
і переписала адреси, — правда, не всі, бо деякі, найбільш
«гострі», ми поховали звечора (Минуле українського театру,
1953, 139); Петро підійшов до пастухів, присів до
вогнища. У хлопців аж очі огнем пойнялись: герой! Золота
зірка! Поховали цигарки в рукава (Андрій Головко, I, 1957,
463).
♦ Кінці у воду поховати див. кінець 1.