ПОХРИ́ПЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до похрипнути. Нарешті служба скінчилася. Нарешті! Похриплі дяки ходили, роззявивши роти (Гнат Хоткевич, II, 1960, 69); З ранку до ночі горлають водоноси,.. перегукуються похриплі наймачі, гомонить безкрає заробітчанське море... (Олесь Гончар, I, 1959, 37).
2. у знач. прикм. Який втратив звучність, дзвінкість; хриплий. Там, де баби кричали похриплими голосами: «Сластьони, сластьони!», тхнуло перегорілою олією (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 21).