ПОХВАЛА́, и, жін.
1. Хороший, похвальний відзив
про кого-, що-небудь; схвалення. Ані злому кари, ані
доброму похвали (Номис, 1864, № 7639); Не похвали
собі, громадо! — Без неї може обійдусь, — А ради жду
собі, поради! (Тарас Шевченко, II, 1963, 224); Йому приємно
було розмовляти з другими школярами й слухати
похвал учителя (Степан Ковалів, Тв., 1958, 89); Михасеву статтю
прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали
він, не чув під ногами землі (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 396).
З похвалою — схвально. — Он ти яка, — з
похвалою сказав Дорощук і широко.. посміхнувся (Микола Ю. Тарновський,
День.., 1963, 30); Скупий на похвалу — стриманий
у виявах схвалення когось, чогось. Закурити часом
попросить [боцман].., іноді навіть за якусь дрібницю
похвалить матроса, тоді як раніше на похвалу був
дуже скупий (Дмитро Ткач, Яіди.., 1959, 8).
♦ Розсипатися (розпливатися і т. ін.) в похвалах;
Засипати похвалами кого — дуже хвалити когось, щось
(часто надмірно, з улесливістю). — Француз був просто
в захваті від творів Тропініна, розсипався в похвалах,
дякував за втіху... (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 93);
Добрим приятелькам, що розпливалися в похвалах для Ядзі,
виривалося часом таке слівце, котре псувало їй [матері]
цілком гумор і добре враження (Наталія Кобринська, Вибр., 1954,
91); [Віра:] Не тікали ж ви від надмірних похвал,
якими засипали вас два роки! (Іван Кочерга, II, 1956, 229).
2. заст. Слава, гордість. Ти дух святий свій пронесла В їх душі вбогії! Хвала! І похвала, тобі, Маріє! (Тарас Шевченко, II, 1963, 372); «О, спасибі ж тобі, похвало України велика, Що ти нас слобонила [звільнила] з сього бесурменського [басурманського] лиха!» — Козаки.. казали (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 420).
3. церк. Субота п'ятого тижня великого посту. На похвалу сорока яйцем похвалиться, (Номис, 1864, № 425); То було якраз проти похвали. До похвали вона завжди говіє (Панас Мирний, III, 1954, 60).