Словник української мови

ПОХВАЛЯ́ННЯ, я, сер. Дія за значенням похвалити і похвалятися 1, 2. — О, коли б ти могла пізнать, яке гірке це почування увесь свій вік, без поділяння, і раювати, і страждать, за зло та за добро не ждать ні нагород, ні похваляння (Др.- Хмара, Вибр., 1969, 195); На всі ті хвастощі і похваляння свого товариства Вогун лише поблажливо усміхався (Яків Качура, II, 1958, 473);
//  Висловлювання, що містять схвалення, хвастощі або погрозу. — Зачувши панські похваляння, ти, Михайлику, запорожець тобто, візьмеш, доброго дрюка, покличеш на поміч добрих сусідів... (Олександр Ільченко, Козацькому роду.... 1958, 368).