ПОХВАЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПОХВАЛИТИ, хвалю, хвалиш, док., перех. і без додатка. Висловлювати схвалення, відзиватися з похвалою про кого-, що-небудь; хвалити. Краще всіх воювала [Маруся]; так, що й начальники її запримітили і все похваляли (Українські народні казки, 1951, 156); Жан спорожнив свій [келишок] мовчки і кивнув Кженові, немов похваляв пісню (Іван Франко, I, 1955, 322); Горілки Оксентій не вживав, не похваляв, коли вживали інші (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 92); Не хвали сам себе — нехай тебе люди похвалять! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 177); — Оце мені, дочко, за тобою, як у бога за дверима: хоч сядь та й руки згорни! — не вдержалась Зінька і похвалила невістку (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 348); Жушман одразу ж помітив, що парк доглядають хазяйські руки, і похвалив (Дмитро Ткач, Черг. завдання, 1951, 143).