ПОХВАЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПОХВАЛИТИСЯ, хвалюся, хвалишся, док.
1. Висловлюватися
про себе, про близьку людину, про свої або її успіхи,
досягнення, вчинки з похвалою; хвалитися. Не тільки
чоловік, було, похваляється людям мною, а й сусіди,
спасибі їм, не обходили добрим словом (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 108); Боярин тим часом починав собі все згорда,
все похвалявся княжою ласкою (Іван Франко, VI, 1951, 41); Я
знала, як любила Оленка похвалятися своїми успіхами
в районному клубі (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 62); Буває,
в неволі іноді згадаю Своє стародавнє, шукаю, шукаю,
Щоб чим похвалитись, що й я таки жив, Що й я таки
бога колись-то хвалив! (Тарас Шевченко, II, 1963, 255); — Ось ба,
якого я воза сплів, — утнеш такого? — похваливсь я,
показуючи воза (Борис Грінченко, I, 1963, 295); Мар'ян встиг
похвалитися, що із Львова приїхав його синок Юрась і навіз
усій сім'ї стільки подарунків та гостинців, що й ради
не дати (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 26).
Не можу (не міг і т. ін.) похвалитися хто чим —
немає (не було) у кого-небудь чогось, певних успіхів,
досягнень і т. ін.; не робить (не зробив) хтось
чого-небудь. Не можу похвалитися, щоб мені добре
працювалось (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 416); Русевич не міг
похвалитися частим відвідуванням лабораторій (Юрій Шовкопляс,
Інженери, 1935, 241).
2. тільки недок. Погрожувати заподіяти комусь яке-небудь лихо, якусь неприємність: нахвалятися. — Зевес не дурно похвалявсь .. Він видавить з тебе олію, От тільки йще [іще] тут поборись (Іван Котляревський, I, 1952, 81); — Попившись, запорожці і на Васюту похвалялись, да й на всю городову старшину недобрим духом дишуть (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 113); Послухала [Лисавета] Хіврі: одкинулась од Івана. Йван похвалявся її побити за посмішку (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 105); Аж у самаму Львові чекає він суду. Когути похвалялися, що аж у Березу Картузьку запроторять (Дюна, Назустріч.., 1958, 90).
3. тільки док., розм. Розповісти, повідомити про щось. Став мій Тарас чогось журитись: Сидить, головоньку схилив, А панові боїться похвалитись, Щоб пан не бив (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 47); — Дядю, дайте гостинця! — тихо, боязко промовив хлопчик. — Мовчи! — суворо насварилася на його дівчинка, — стидно прохати: як похвалюсь мамі, то будеш знати! (Степан Васильченко, I, 1959, 125); Одного разу Петриків старший брат похвалився, що на болоті вже з'явились молоді журавлики (Юрій Збанацький, Крил. гонець. 1953, 37).