ПОХВА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який заслуговує похвали, гідний схвалення. Обов'язки чемності вимагали [від Наливайка] говорити компліменти господареві, що має такий похвальний смак у малярстві (Іван Ле, Наливайко, 1957, 30).
2. Який містить у собі похвалу, схвалення кого-,
чого-небудь. Іул, Енеїв як наслідник, Похвальну рацію
сказав (Іван Котляревський, I, 1952, 223); Найменший шум, найменша,
хоч би й похвальна, увага старої матушки просто його
розлючували (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 323); Я стільки чув
похвальних слів про Київ, Такі захоплені чув голоси!
(Максим Рильський, III, 1961, 306).
Похвальний лист; Похвальна грамота; Похвальне
свідоцтво — письмове свідчення чиїх-небудь успіхів
у чомусь. Одержавши похвальний лист з рук учителя,
заплакав він, як дитина, схилившись на лаву (Степан Васильченко,
I, 1959, 182); А син вже в галстуці червонім.. І вже —
в посріблені ікони Похвальні грамоти засклив (Микола Гірник,
Сонце.., 1958, 187); [Юлія:] Учитель він
прекрасний, усюди похвальні свідоцтва мав (Іван Франко, IX, 1952,
106).