в означеннях
Тлумачення, значення слова «похилений»:

ПОХИ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до похилити 1. Пролетіли мимо запряжоїі цугом в закриті сани восьмеро коней, а за ними з кілька десятків вершників у жупанах з похиленими навскіс списами (Натан Рибак, Перепел. Рада, 1953, 32); У відкритім степу ні душі, лише де-не-де бовваніє похилена вітром тичка з соняшничини (Олесь Гончар, II, 1959, 389); Тебе вітаючи, фантазіє ясна, Підводимо чоло, похиленеє в горі (Леся Українка, I, 1951, 463); Він поглянув суворо на маківку похиленої перед ним синової голови (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 55);  * Образно. — Славна Чайчиха! — вітерцем шелестять слова. — Славна, славна молода! — погоджуються старі, літами похилені голови (Михайло Стельмах, I, 1962, 293).

2. у знач. прикм. Який схилився від утоми, смутку і т. ін. Старий щось стиха говорив, дівчина слухала, перед ним стоячи з похиленою голівкою (Марко Вовчок, VI, 1950, 238); На його похиленім чолі видно було смуток і тяжку задуму (Іван Франко, VIII, 1952, 207); І ніби бачу я похилені обличчя, і ніби чую я тривожний довгий зойк... (Володимир Сосюра, I, 1957, 279).

3. у знач. прикм. Зігнутий, згорблений (під тягарем, від хвороби, горя і т. ін.). Йдуть та й ідуть [заробітчани], чорні, похилені, мокрі, нещасні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Я снив, немов боги озвалися до мене: Той, що струмиться баговинням вогким, І той — похилений під золотом снопів і грон (Микола Зеров, Вибр., 1966, 482); У непевному світлі вогника помітив [Безбородько] якусь похилену постать, що притулилася з боку веранди (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 200);
//  Який опустився, зігнувшись, перекосившись під вагою, натиском чогось, від часу і т. ін. А онде, онде за Дніпром, На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом (Тарас Шевченко, II, 1963, 41); Вітерець не шелестить; А з похилених берізок Свіжий ладан капотить (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 67); В зарослому травою дворі єдиною будівлею, крім похиленої набік хати, була довга розхристана повітка (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 40).

4. у знач. прикм. Те саме, що похилий 2. Земля біля Хотина похилена до ріки і порізана глибокими ярами, які ближче до Дністра ширшають (Осип Маковей, Вибр., 1956, 467); На слабо похилених рівнинах, де рух води сповільнюється, породи відкладаються (Фізична географія, 5, 1956, 111).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 445.

Коментарі (0)