в означеннях
Тлумачення, значення слова «похиляти»:

ПОХИЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПОХИЛИТИ, хилю, хилиш, док.

1. перех. Надавати похилого положення; починати хилити; нахиляти. Всі стали тихо, всяк свій спис Додолу похиляє (Леся Українка, I, 1952, 352); — Якби я [Лис] завітрив [учув] десь якусь засідку, то зараз похилю хвоста троха вдолину (Іван Франко, IV, 1950, 68);
//  Своєю силою примушувати нахилитися, схилитися кого-, що-небудь; відтягати вниз своєю вагою. [Галина:] На вгороді буркун-зілля Вітрець похиляє (Марко Кропивницький, II, 1958, 84); Грона похилили гіллячку, на землі лежать бідні, треба підняти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 190); Лиш напором волі стримувала себе [Маруся], аби не впасти на груди опришкові.. Зрозумів опришок. Тихим рухом обняв, похилив навзнак і впився губами в губи... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 122); Услід за хмарою з півдня ввірвався неймовірної сили холодний вітер, похилив до самої землі дерева (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 444);
//  Оволодівши всім єством, примушувати схилитися, зігнутися (про сон, утому і т. ін.); змагати. Як сніп той, ви хилитесь і прилягаєте на тому місці, де сиділи. Сон то чи друга страшніша неміч вас похилила? (Панас Мирний, IV, 1955, 314);  * Образно. Мужню силу хоч похилить горе, Та не зломить, в підлість не поверне (Іван Франко, XI, 1952, 72);
//  у сполуч. із сл. голова, чоло і т. ін. Схиляти, опускати вниз, додолу. Молода дівчина похиляє трохи голову (Ольга Кобилянська, III, 1956, 403); Ото він і пішов, буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 42); [Антей:] Переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг (Леся Українка, III, 1952, 439); Він похилив до бруку кров'ю залитий лоб (Микола Бажан, Роки, 1957, 198);  * Образно. Рожа похилила голову, як маленька дитина (Василь Стефаник, II, 1953, 42).
Похилило на сон кого — комусь захотілося спати. Очі посоловіли, він розігрівся біля вогню, і його похилило на сон (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 434).

2. тільки док., неперех., розм. Підійти, наблизитися до якоїсь межі (про явища природи). Вже й день минає. На південь сонце похилило (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 95);
//  безос. Похилило до вечора.

3. тільки док., неперех., розм. Піти, попрямувати кудись, похнюпившись. Наче п'яний, зігнувшись і плутаючи ногами, похилив він вподовж улиці (Панас Мирний, IV, 1955, 44); Онохрій Литка виглянув у ворота, сплюнув на вулицю і зажурено похилив до хати (Григорій Епік, Тв., 1958, 76); Наш пасажир, знаєте, терплячий, бере з собою клунок з харчами. Туман? Нельотно? Він і похилив до автобуса... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 72).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 447.

Коментарі (0)