ПОХИТНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Однокр.
до похитати 1. Він, як в клітці пташку, Над вікном
повісив пляшку, — І, як вітер похитне, Пляшка візьме
та й кивне (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 169); Ти дорогу
перейшла, Повні відра похитнула... (Максим Рильський, II, 1960,
98);
// безос. «Прощай...» Вагони похитнуло, мов
загриміло все кругом... (Володимир Сосюра, II, 1958, 419).
2. перен. Позбавити сили, стійкості, надійності;
ослабити. Зрозуміло, що такий стан речей не міг не
похитнути Тиховичевої віри в корисність такої
боротьби (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224); Революція 1905—1907 років
похитнула підвалини царського самодержавства (50 р.
Бел. Жовтн. сод. рев., 1967, 6); Важкі умови заслання
не похитнули волі Шевченка (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 336);
// Викликати в когось сумніви,
невпевненість у своїй правоті, правильності своїх дій,
поглядів, переконань і т. ін. Довго боровся Глушак з своїми
сумнівами, підозрами.. Навіть сповіщення Ван-Ліна
не до кінця похитнуло його (Олександр Довженко, I, 1958, 123);
Коли, втікаючи од пильної роботи, Сонетні лінії
вирізуєш, ти потай.., — Нехай тебе тоді ані докір, ні сміх
Не похитне в твоїй солодкій рівновазі (Максим Рильський, I,
1960, 253).